Чотири стадії життя

Життя — лайно. А потім ви помираєте. Одного дня, розглядаючи свій пупок, я дійшов до висновку, що лайно в житті трапляється на чотирьох його стадіях. Ось вони.

СТАДІЯ ПЕРША — ІМІТУВАННЯ

Ми народжуємось абсолютно безпомічними. Ми не вміємо ходити, не можемо розмовляти, не в стані себе прогодувати. Щоб бодай чогось навчитися, ми приречені спостерігати та копіювати чужу поведінку. На початках ми опановуємо фізичні навички, такі, як ходіння та мова. Потім розвиваємо соціальні навички, спостерігаючи за поведінкою тих, хто нас оточує. Нарешті, вже в пізньому дитинстві, ми вчимося адаптуватися до культурного середовища, наслідуючи суспільно-прийнятні правила гри та намагаючись відповідати загальним поведінковим нормам.

Мета Першої стадії — навчитися повносправно функціонувати в суспільстві, щоб розвинутися в незалежних та самодостатніх людей. Ідея полягає в тому, щоб дорослі підтримували та розвивали наше вроджене прагнення приймати власні рішення та діяти самостійно.

Але в деяких з цим великі проблеми* (тут і далі — примітки автора — див. в кінці). Нездатні на підтримку, дорослі карають нас за наше прагнення до самостійності. І це шкодить нашому розвитку. Тоді ми затримуємося на Першій стадії, сліпо мавпуючи чужу поведінку та нескінченно намагаючись задовольнити усіх навколо, щоб уникнути засудження та пліток**.

В “нормального” здорового індивіда Перша стадія триватиме до пізнього підліткового віку або до повноліття***. В деяких вона може затягнутися і надовше. Окремі люди прокидаються одного дня в свої 45, здивовано озираючись навколо, та розуміючи, що вони ніколи й не жили для себе. Вони запитують самі себе — на що я витратив всі ці роки?

Це — Перша стадія. Імітування, наслідування. Постійний пошук схвалень та заохочень. Відсутність власної думки та особистих цінностей.

Ми повинні зважати на стандарти та очікування навколишніх. Але одночасно з тим ми мусимо стати настільки сильними, щоб почати діяти всупереч цим стандартам та очікуванням, якщо ми відчуваємо в цьому потребу. Нам необхідно розвинути в собі здатність діяти самостійно і на власну користь.

СТАДІЯ ДРУГА — САМОПІЗНАННЯ

На відміну від Першої стадії, де ми вчимося підлаштовуватися та існувати спільно з людьми в тому культурному середовищі де ми народилися, на Другій ми дізнаємося, що сáме робить нас унікальними та відрізняє від інших. Друга стадія вимагає від нас самостійних рішень та закликає до випробовувань, щоб зрозуміти, що ж саме робить нас такими неповторними.

Друга стадія неможлива без всебічного експериментування та, як наслідок, численних помилок. Ми експериментуємо, коли переїжджаємо на нове місце, коли проводимо час з новими знайомими, приміряємо на собі нові ситуації та пізнаємо нові отвори в людських тілах.

На своїй Другій стадії я втік з дому і відвідав п’ятдесять-з-чимось країн. Мій брат пірнув з головою в політичне життя Вашингтону. Друга стадія в кожного з нас відрізнятиметься, бо ми всі від природи різні.

Це є процес самопізнання. Ми пробуємо щось робити. Дещо виходить добре. Дещо не вдається. Ідея полягає в тому, щоб триматися речей, які нам вдаються добре, та рухатися далі.

Друга стадія триває до тих пір, поки ми не впираємося у власні обмеження. Для багатьох це не завжди приємна новина. Але, не зважаючи на те, що говорять на цю тему в численних телевізійних ток-шоу, усвідомлення власних обмежень це хороша і корисна штука.

Попри всі намагання, вам не вдасться опанувати певні заняття в тій мірі, в якій би хотілося. І вам необхідно знати, що сáме вам не вдається. Я, наприклад, не є від природи схильним до грандіозних легкоатлетичних досягнень. Визнати це далося мені нелегко, але я змирився. Також, я вмію готувати приблизно так само вправно, як немовля, що розмазує яблучне пюре по столу. Усвідомити це для себе було теж важливо. Ми повинні знати і розуміти, які саме речі нам не даються до рук. І чим швидше ми це усвідомимо, тим краще.

Також є речі, що на перших порах видаються чудовими, але з роками втрачають свою привабливість. Наприклад, навколосвітні подорожі. Чи незлічені статеві стосунки. Або випивка щовечора після роботи. Є й багато інших, повірте мені.

Ваші власні обмеження є важливими, бо в кінці кінців ви приходите до усвідомлення того, що час вашого перебування на цій планеті є дуже обмеженим. І тому краще витрачати цей час лише на речі, що мають для вас найбільше значення. Розуміти, що здатність щось робити не означає, що ви зобов’язані це робити. Розуміти, що ваша симпатія до певних людей зовсім не означає, що ви зобов’язані залишатися разом. Усвідомлювати, що за всі можливості в цьому житті потрібно заплатити свою ціну і що ви просто не зможете отримати все на світі.

Існують люди, що ніколи не дозволяють собі думати про обмеження. Можливо через те, що вони відмовляються визнавати власні поразки, або через оманливу віру в те, що обмежень для них не існує. Такі люди застряють на Другій стадії.

Це 38-річні “серійні підприємці”, які досі живуть з мамою і за 15 років не заробили ані цента. Це “амбітні актори”, що досі чекають “свого часу”, але за останні 2 роки не були на жодному прослуховуванні. Це люди, які не можуть дозволити собі довготривалі стосунки через гризуче відчуття того, що хтось ще кращий чекатиме на них завтра. Це ті люди, які відмахуються від власних промахів та невдач, наче просто “випускають” пару негативу у всесвіт чи “витрушують” непотрібний тягар зі свого життя.

В певний момент ми всі повинні визнати неминуче: життя коротке та не всі мрії збуваються. Тому нам необхідно з обережністю підходити до вибору того, в чому ми можемо бути успішними, і зупинитися там, де в нас найкращі шанси.

Але люди, що застряли на Другій стадії, більшість свого часу витрачають на переконування самих себе у протилежному. Що в них безкрайні можливості. Що вони можуть все подолати. Вони бачать своє життя, як беззупинний ріст та панування над світом, в той час як з боку це виглядає, як просто біг на місці.

В здорових індивідів Друга стадія починається в середньо- або пізнопідлітковому віці та триває зазвичай до 25–35 років****. Про тих, в кого цей період затягнувся надовше, часто говорять, як про людей з “синдромом Пітера Пена”. Вічні юнаки в постійних пошуках себе, які насправді нічого не знаходять.

СТАДІЯ ТРЕТЯ — ВІДДАНІСТЬ

Отже після того, як ви вперлися у власні кордони і визначилися зі своїми обмеженнями (наприклад легка атлетика чи кулінарія), або побачили, що задоволення від певних занять зійшло нанівець (наприклад вечірки, відеоігри чи мастурбація), вам залишається лише те, а) що є насправді важливим, і б) в чому ви не є повним лузером. Тепер настав час залишити свій слід в цьому світі.

Третя стадія є чудовим “переобліком” власного життя. В результаті з нього випадають друзі, які морально виснажують чи обтяжують своєю присутністю. Йдуть в небуття заняття та хобі, що є безцільною тратою часу. Відкидаються старі мрії, що навряд чи вже збудуться в найближчому майбутньому.

Тоді ви зосереджуєтеся на тому, в чому ви є найкращими і що є найкращим для вас. Ви зосереджуєтеся на найбільш важливих стосунках у вашому оточенні. Ви робите головну ставку вашого життя на єдиній місії, нехай це буде робота над подоланням світової енергетичної кризи, стати комп’ютерним генієм чи просто отримати на шию зграйку зашмарканих діточок. Що б це не було, ви це зробите на Третій стадії.

Тепер ви нарощуєте власний життєвий потенціал. Ви будуєте свою спадщину. Що ви залишите після себе? Чим ви запам’ятаєтеся людям? Чи це буде прорив в технологіях енергоощадження, чи новий приголомшливий продукт, чи чудова сім’я, на Третій стадії ви робитимете світ іншим, ніж він був, коли ви до нього потрапили.

Третя стадія закінчується, коли трапляється комбінація з наступних двох подій: 1) ви відчуваєте, що вже не в стані досягти чогось більшого, та 2) ви постаріли та втомилися, і вам більше до вподоби цілими днями сьорбати мартіні та розв’язувати кросворди.

В “нормальних” осіб Третя стадія починається десь від тридцяти-з-чимось років і триває до досягнення пенсійного віку.

Люди залипають на Третій стадії часто від того, що не вміють позбавитися власних амбіцій та звільнитися від постійного прагнення до більшого. Таке невміння відмовитися від влади та впливу в сферах своєї діяльності протидіє природній гамівній дії часу. Тому такі люди часто залишатимуться активними та діяльними ще далеко за свої 70–80 років†.

СТАДІЯ ЧЕТВЕРТА — СПАДЩИНА

Люди опиняються на Четвертій стадії, вклавши приблизно півстоліття в те, що вони вважали змістовним та важливим. Вони зробили чудові речі, важко працювали, отримали все, що заслужили, можливо створили сім’ю, або благочинну організацію, чи започаткували політичну або культурну революцію, чи навіть дві, і тепер з них досить. Вони досягли віку, в якому їхня енергія та зовнішні обставини вже не дозволяють переслідувати далі власну мету.

Метою Четвертої стадії є не створити спадщину, а власне переконатися, що вона залишиться після смерті людини.

Це може бути така проста річ, як підтримувати порадами своїх, вже дорослих, дітей крізь призму власного життєвого досвіду. Або поступово передавати свою роботу та проекти учням чи протеже. Це може бути також ставати політично активнішим для того, щоб захистити власні цінності — в суспільстві, яке вже не дається до розуміння чи сприйняття, як раніше.

Четверта стадія є важливою психологічно, бо вона робить більш стерпною неминучу реальність власної смертності. Як люди, ми маємо глибоку потребу у відчутті бодай якоїсь змістовності нашого життя. Зміст, в пошуках якого ми постійно знаходимося, слугує нам психологічним захистом від того, що ми не в стані цілком осягнути своє існування та не в стані оминути смерть††. Отже втратити цей зміст, чи спостерігати, як він повільно зникає з життя та усвідомлювати себе покинутим цілим світом напризволяще, означатиме опинитися віч-на-віч з забуттям та віддати себе в його холодні обійми.

ЯКИЙ ВИСНОВОК?

Послідовний розвиток через кожну наступну стадію життя дозволяє краще контролювати наше щастя та добробут.†††

На Першій стадії людина, щоб бути щасливою, повністю покладається на інших та є залежною від їхніх заохочень та схвалень. Це насправді є жахливою стратегією через те, що інші люди є непередбачуваними та ненадійними.

На Другій стадії людина починає покладатися сама на себе. Але щоб залишатися щасливою, вона все ще залежить від зовнішніх атрибутів успіху, таких як гроші, слава, перемоги, завоювання і т.і. Вони є більш контрольованими, ніж люди, але є переважно непередбачуваними в довгостроковій перспективі.

На Третій стадії люди покладаються на жменю стосунків та зусиль, які довели свою життєздатність та цінність впродовж попередньої стадії. Вони є більш надійними. І нарешті на Четвертій стадії ми якомога довше залишатимемося лише з тим, чого вже досягли.

На кожній наступній стадії почуття щастя все більше ґрунтується на внутрішніх, контрольованих цінностях, та все менше — на зовнішніх чинниках, які мають властивість постійно змінюватися.

МІЖСТАДІЙНИЙ КОНФЛІКТ

Пізніші стадії не замінюють попередні стадії. Вони перетікають в них та перевершують їх. Люди Другої стадії все ще непокояться тим, чи схвалює і сприймає їх суспільство. Просто вони переймаються вже чимось більшим, ніж просто суспільним схваленням. Людям Третьої стадії все ще не дає спокою випробовування власних обмежень. Але вони вже більше турбуються за взяті на себе зобов’язання.

На кожній із стадій відбувається перестановка життєвих пріоритетів. Саме з цієї причини при переході з однієї стадії до іншої дуже часто трапляється спад дружніх стосунків та відносин. Наприклад, ви з вашими друзями перебуваєте на Другій стадії. І тут раптом ви стаєте розсудливішим, берете на себе зобов’язання і починаєте працювати на Третій стадії. Тоді, коли ваші друзі все ще залишатимуться на Другій стадії, а ви підете далі, відбудеться грунтовний розрив ваших власних та їхніх цінностей, який буде важко здолати.

Узагальнюючи сказане, люди переносять сприйняття власної активної стадії на навколишніх. На Першій стадії люди оцінюватимуть інших за кількістю отриманих від суспільства схвалень та заохочень. Люди Другої стадії судитимуть по здатності інших випробовувати власні обмеження і готовності йти на нові випробовування. Люди Третьої стадії даватимуть оцінку по вазі взятих на себе зобов’язань та здатності до досягнень. На Четвертій стадії люди судитимуть інших за життєвими переконаннями та за тим, заради чого було присвячене їхнє життя.

ЦІННІСТЬ ЖИТТЄВОЇ ТРАВМИ

Самовдосконалення часто уявляється собі як рожевий квітучий поступ від невігластва до просвітлення, що передбачає купу радості, гарцювання в ромашкових полях, та плескання в долоні кількох тисяч людей на семінарі, за відвідини якого ви переплатили надто багато.

Але правда полягає в тому, що переходи між стадіями, як правило, спричиняються життєвими травмами або трагедіями, які трапляються в житті. Після перебування при смерті. Розлучення. Нещасливого кохання або смерті коханої людини.

Такі травми спричиняють відступ назад та переоцінку наших найглибших мотивів та життєвих рішень. Це дозволяє нам порефлексувати, чи наші стратегії гонитви за щастям взагалі працюють чи ні.

ЩО НАС ЗАТРИМУЄ

Одна і та сама річ нас затримує на кожній зі стадій: відчуття власної невідповідності.

Люди затримуються на Першій стадії через відчуття, наче вони якимось чином відрізняються від всіх інших. Тоді всі їхні зусилля спрямовуються на те, щоб відповідати суспільно-прийнятному óбразу, який очікують в них побачити навколишні. Але яких би зусиль вони не докладали, їм завжди здається, що цього недостатньо.

Люди Другої стадії затримуються через думку, наче вони повинні працювати ще більше, ще краще, займатися ще чимось новим та захопливим, удосконалюватися в чомусь. Але скільки всього вони б не робили і як важко вони б не працювали, завжди здається, що цього недостатньо.

На Третій стадії люди зупиняються через побоювання, ніби вони ще не досягли достатньої вагомості та впливу в тій діяльності та справах, яким себе присвятили. Але їм теж завжди здається, що вони замало роблять для цього, не зважаючи на всі докладені зусилля.††††

Дехто навіть стверджуватиме, що на Четвертій стадії люди також можуть відчувати неспокій та тривогу, що їх спадщина не матиме достатнього впливу на майбутні покоління, і чи існуватиме вона взагалі. Вони чіпляються за цю думку і зациклюються на ній, пропагуючи свої надбання та цінності до свого останнього подиху. Таким також ніколи не здається, що зробили вже достатньо.

Виходом із кожної зі стадій в таких випадках буде зворотній поступ. Щоб пройти Першу стадію, ви мусите визнати, що ви не є стодоларовою купюрою, яка подобається всім без винятку. Тому необхідно припинити намагання задовільняти весь світ та натомість почати приймати рішення задля себе.

Щоб вийти з Другої стадії, ви повинні змиритися з тим, що ніколи не зможете досягнути всього, про що мрієте і отримати все, чого бажаєте. Тому потрібно спрямувати свої зусилля лише на ту справу, яка дійсно має для вас значення і повністю їй себе присвятити.

Щоб пройти Третю стадію, необхідно усвідомити, що час та енергія є обмеженими ресурсами, і тому варто перевести свою увагу на те, щоб допомогти іншим продовжити розпочату вами справу.

Щоб просунутися через Четверту стадію, ви маєте визнати невідворотність змін, і що вплив особистості, не зважаючи на те, якою б могутньою, впливовою та величною вона б не була, врешті-решт також розсіється.

І тоді життя триватиме.